Юшка

Я стояв перед ним на колінах і намагався не дивитися в пах. Він був набагато вищий за мене, тому йому довелося трохи нахилитися, щоб було зручно тримати цей пістолет у мене в роті. Я не знав чи він був заряджений, але мені було лячно.

Колись Ваня прострелив коліно якомусь бомжу. Від цього Вані було весело.

Я відчував в роті якийсь неприємний на смак предмет. Металевий присмак – ненавиджу. Це як запах в метро. Я думав: „Цікаво, коли все це закінчиться і я піду до стоматолога, він довго буде відновлювати мою емаль?” Цей несмачний залізний предмет дряпав мою зубну емаль. Я підвів очі, намагаючись подивитися на його обличчя. Ворушити головою я не наважувався.

Зуби без емалі, як новонароджені без пелюшок.

Губами я обіймав пістолет.

Холодний брудний пістолет у мене в роті. Я чую, як Ваня посміхається.

Кінчик язика тремтить і торкається того місця, звідки зазвичай вилітають кулі. Мені лячно. А Ваня посміхається. А потім він каже:

- Вибач, але це справді весело! Тобі зручно?

Він нахилився ближче до мого обличчя і силою проштовхнув пістолет глибше. В очах у мене сльози.

Кажуть, якщо брати металеві предмети до роту, буде неприємний запах.

Тепер кінчик пістолета тиснув на гланди, а язиком я обстежував його ствол. Це було навіть цікаво. Мабуть теж саме відчувають жінки, коли вперше роблять... Ну ви розумієте.

Збудження і страх. Я робив це з пістолетом.

Ваня.

Він посміхався.

Я відчув, як десь біля моїх губів ворухнувся злегка його палець. Я заплющив очі, чекаючи. Я згадав, що якщо він зараз вистрелить, мені не доведеться йти до стоматолога і пояснювати, чому в мене така подряпана емаль. Я ненавиджу стоматологів.

Колись я знімав кімнату з сусідом. Його батьки були стоматологами. Тато любив виривати зуби, а потім він обережно складав їх в шухляду, де для кожного було своє місце. Кожен зуб мав свій номер. За всю практику він зібрав майже чотири щелепи. В одній тільки не вистачало зуба під номером 1 верхній-лівий, чи верхній-правий, я точно не знаю. Переднього, словом, зуба не вистачало. Тато мого сусіда терпляче чекав поки до нього прийде пацієнт я попросить видалити хворий передній зуб. Та який ідіот буде видаляти собі передній зуб? На такий випадок інколи доводилося чекати роками.

Якось до цього стоматолога прийшла дівчина і попросила зробити їй чищення. Він не кажучи ні слова взяв якусь штуку і без уколу вирвав їй передній зуб. Було багато крові, вони горлала і захлиналася. А він спокійно відніс цей трофей в свою колекцію. Його позбавити ліцензії без права відновлення і відправили у в’язницю на два роки. Але він і досі пишається тим зубом у четвертій зібраній щелепі під номер 1. Цей зуб, на відміну від усіх інших, був здоровим і білим.

Тому перш, ніж відкрити рот перед незнайомим стоматологом, я питаю в нього, чи він не збирається виривати мені зуб.

Довбані стоматологи.

Ваня ворухнув пальцем, намагаючись мене налякати тим, що зараз натисне на курок. Я думаю, що тій дівчині без переднього зуба набагато страшніше було кожного ранку посміхатися до себе в дзеркало, тому мені вже не страшно. Застрелить, то й застрелить. І слава Богу! Не доведеться щодня копирсатися в жіночих матках.

Ваня копнув мене по коліно. Він якось дивно рикнув і знову посміхнувся. Це він хоче повідомити, що він хазяїн ситуації.

Я хочу йому сказати: „Ну давай, давай, застрель мене!” Але з роту вилітають тваринні звуки. Я не можу говорити, значить я не людина.

Я тримаю пістолет в роті.

Я лікар. Я роблю аборти.

За це Ваня хоче мене вбити. Тому він поставив мене на коліна прямо серед вулиці. Справа від мене стоїть бак для сміття. Повний бак. Від тиску верхнього шару сміття на нижній шар, виділяється юшка. Ця юшка цідилася через дірки на дні баку і витікала на асфальт. Від цього асфальт здавався прикрашеним. Але запах був нестерпний. Хотілося блювати, втім у мене в роті був пістолет. Ситуація зобов’язувала не блювати.

Так, я роблю аборти! Це нестерпно, від цього теж хочеться блювати. Хотілося перші два рази. Але це моя робота, і я не хочу виправдовуватися.

Мені хочеться сказати цьому дебілу: „Слухай, брате! Думаєш мені подобається грішити кожен день? Думаєш мені подобається дивитися на ручки-ніжки, виймаючи їх з нутрощів цих нематерів? Я ненавиджу свою роботу. Я вже два роки не мав нормального сексу, бо мені огидно. Дозволяю їм... тільки... Ну брате, я теж страждаю. З кожною ненародженою дитиною все більше. У мене така робота. Хтось має це робити”

Але я стою на асфальті у смердючій юшці і не можу цього сказати, бо у мене пістолет у роті.

А Ваня тисне на мої гланди. Я хочу йому сказати: „Чувак, не тисни, бо я зблюю. Чи хочеш ходити в брудних черевиках?”

Але у мене пістолет у роті. А значить, я не маю права розмовляти.

Ваня вже не посміхається. Він став серйозним. Я заплющую очі, готуючись до пострілу. Я медик і приблизно знаю, що прострелить ця куля. Які кістки, які тканини. Я знаю, що це не буде боляче. Я міцно заплющив очі і чекаю.

От і добре не піду до стоматолога. Не доведеться розпитувати у нього чи він псих, чи нормальний.

Лікарі не бувають нормальними. Я знаю – сам лікар.

Я чекаю на постріл і думаю, якщо я зараз помру, то не доведеться відпирати брюки від смердючої юшки. Ваня каже:

- Я ліпше тобі коліно прострелю. А то помреш враз і навіть боляче не буде. Ні! Ліпше руку прострелю. Щоб оперувати не міг.

Ваня знову посміхається і повільно виймає пістолет з мого роту. Я думаю, що він виявився не таким дурним. Мені паморочиться в голові від розуміння, що матиму прострелену руку, що мені таки доведеться йти до стоматолога і доведеться прати штани.

Він вистрелив.

Ваня.

З любов’ю