Аеробіка

Частина перша

Як би тобі не здавалося, але життя з роками скорочується, це точно і треба щось робити із цим. Приходить такий день і ти це раптово розумієш.

Ось переді мною лежить альбом шкільних фотографій. Всі мої подруги, дівчатка з косичками - ангелики, волошки, безжурні створіння, потихеньку перетворилися на тіток у китайських псевдошкірянках та барбаристичному макіяжі і донині живуть по сусідству, ростять дітей, дивляться серіали, пліткують.

Наприклад, про Машу. Мовляв, заблядувала Маша ще у дитсадку, а це ж покликання з неба, тому вона й дотепер продовжує свою справу у Німеччині. Приїжджала Маша на новому БМдубльВе, у чорній труйовій шкірі уся, мейк-ап, шейпінг, пірсінг, упакована – як з реклами вийшла. І що ви думаєте? Привіталася тільки, не підійшла, а запросили по-людськи:

-Давай, Машо, попий з нами «Славутича», поїж ставридки «Баренцев», побудь нами, нашою - от попросили, а вона, сука, повз пройшла мовчки та поїхала кудись, мабуть, далі блядувати.

Вони люблять Путіна за розум, Петросяна за гумор, Моїсеєва за мужність та правдивість, Галкіна просто люблять, бо він вродливий, дурний та пожалів Пугачову.

Коли зустрічаємося, а це відбувається майже щодня, вони розповідають мені останні новини. Це виглядає, наприклад, так:

– Вчора знову дивилася телевізор, Яка гидота! Але потім почали показувати передачу про скрипаля-інваліда сліпоглухонімого і розумієш, Альона, я ніби за того скрипаля побачила й почула всю долю свою невеселу, все життя своє нещасне – чого мій чоловік не Петросян і не Галкін, не кажучи вже про Путіна, чому в нього лише одне в голові, чому він як Моїсеєв у негативному розумінні цього слова?

От і в мене все ніби так само - з’явився таки один, дитина народилася, живемо, таке інше, але є одна дійсно суттєва річ, моя мулька, моя приватна розвага, і це – тут всі освічені й інтелігентні жінки зловтішно прошиплять зміїним хором: ділдо - твоя розвага. А я відповім цнотливим голосом пелюсток сакури:

- Ні, дурненькі, моя розвага – аеробіка!

Вона вийшла з моди назавжди, їй ніколи не повернутися, але для мене це дитинства ласкавий привіт, там - у ранковому ефірі тьоті у купальниках під красиву музику синтезаторів елегантно рухають стегнами, там - гетри, чешки, стягнуте у хвости волосся. Це – ранкові вправи щасливої людини, це - перспектива, соціалізм, суспільна дискусія, динаміка, надія, відраза до тиранів, страшні статті у газеті Труд, передача «Взгляд», мільйони майбутніх візників кравчучок ще носять портфелі з бутербродами та роздруківками Стругацьких до своїх контор із довгими абревіатурами, красиве життя Москви, але всіх дратує Прибалтика, вечорами Кашпіровський лікує безоплатно всі хвороби. А зранку що? – в кого є телевізор – в того є ранкова програма, вона допомагає повірити у сьогодення. Чумак заряджає креми й лосьйони - і починається Воно, - і це – не те, що в шкільних шеренгах «раз-два, раз-два», це аеробіка, насичення життя киснем. Це Америка, легка еротика, мрія моя єдина, щастя примарне моє, спрага, жага, до нього тяга, помада, турецькі брасматики, лікери з ароматами шоколаду, бананів, перший презерватив, легкий ментоловий подих, чупа чупс, бабл гам….

І от тепер, посеред розвиненого громадянського суспільства, бандити якого давно сидять по тюрмах, дітей якого моя вчителька історії, стара комуністка, вчить замість подвигів Брежнєва про УПА, Голодомор й битву при Пилявцях, матері та отці якого п’ють Славутич та курять Приму Люкс під блакиттю безмежного неба у смарагдових луках та калинових гаях, тому що це – рецепти древньої краси. Посеред суспільства, у якому панує клептократія та дбайливо зберігаються ленінські традиції, на тлі потворної політичної ситуації, економічної кризи, загальної фрустрації та безтямності народних мас я роблю ці вправи, коли лишаюся вдома одна.

Потрібно танцювати, моя вічна молодість й краса потребує рухів, їм не зів’янути, Клеопатра, або Джейн Фонда якщо піде, то лише молодою. Голка скрегоче платівкою, вініл, автентика, музика групи Спейс.

Сусіди згори злягаються на дореволюційному ліжку, вона - праправнучка якоїсь княгині, бібліотекарка, а він гегемон, банально, але правда, зустрілися у їдальні на заводі, вона привезла туди книжки, купувала коту котлети у тій їдальні, а гегемон там їв, кохання з першого погляду, наразі прослуховуємо третій сезон радіосеріалу «Хіть».

Нявкають чогось коти під вікнами, полюють на опірених рептилій, пахне літом, квітнуть айстри з чорнобривцями, камера рухається ще, і я бачу свій будинок посеред бізнес-сіті, дерева, церкви, мости, річку. На балконі четвертого поверху, як завжди о цій годині влітку, сидить моя сусідка Анжела у рожевому капелюсі та темних окулярах, п’є своє вранішнє пиво та читає Новий Заповіт. Я танцюю, танцюю захоплено, вбрана у леопардовий купальник моєї матері, я - леопардова королева краси: прогин, розворот, мах лівою - раз, шепочу я собі, - і в очах у мене щось вологе, ніби піт, може сльози, але мені не залежить, бачили очі, що купували - хай тепер повилазять, бо це моє життя, за рибу гроші….

Частина друга

… Але це ще не все, тому що жодна людина не може відокремитися від суспільства, у якому живе, навіть засобами аеробіки, її чудесними вправами та асоціативним рядом, викликаним їх виконанням. Себто, усамітнитися ще якось можна, а от відокремитися – ніяк. Лізе суспільство у двері, а якщо не пускати, чи воно не пролазить - лізе до вікон. І от до мого вікна завітали дві мої подруги – Женя й Тамара. Вони сказали мені: - Альоно, ми прийшли з тобою поговорити. Останнім часом ти дуже змінилася, в тебе щось схоже на німб з’явилося, або на ауру. Це нас непокоїть, бо скорбота наша на попелищах булих кохань нескінченна, віра слабка, а надія в нас тільки на те, що базар нікуди не перенесуть, щоби на пенсії можна було туди якось доповзти. Свого або чужого щастя боїмося, але ти наша подруга, ти – не така, як Маша - завжди можна спілкуватися.

Ми на тебе дивимося і думаємо: - Ну чого вона така щаслива?! Наркотики? Коханець? А може вібратор?! А може почала Кришні молитися, як Герасим Йосипович? Той домолився, тепер у Індії живе, каже Орися наша, в нього там гарем. Але нас це не дивує, він завжди такий був, правда ж, аморал безсовісний. Совість для нас, многогрішних - кращий контролер, Альоно. А хто краща у світі совість? Правильно, це ми, твої подруги, Женя і Тамара, і ще Анжела, але в неї сьогодні служба у їхній церкві. Ну, Бог із нею, а ми до тебе прийшли. Ми вже зранку трохи того, ну, як завжди, Славутич там , ставридка «Баренцев», а ти тут, як ми бачимо, танцюєш? Ой, Альоно - Альоно, сивина у косу, біс – серед ребра, але все загалом виглядає краще, ніж ми того очікували. Хочемо танцювати із тобою.

Частина третя

Ти мені можеш не вірити, але за два тижні зібралася невеличка група прихильників аеробіки. О 8.30 щодня ми впевнено і тверезо розпочинаємо рухатися під музику Спейс у маленькому дворику посеред бізнес –сіті: чотири дами у ретрокупальниках, Анжела у рожевому капелюсі та сарафані, гегемон у робочому комбінезоні, бо йому теж сподобалося і чоловік Тамари, Ваня, йому не западло розмахувати ногами перед горілчаними братами, бо він палко кохає свою дружину.

. –Дивися, Зоє, розповідала у секонд-генді на розі Тамара тамтешній продавчині – алергію, як рукою зняло, стреси теж, тиск не підвищується, в мене закохався Єрмолай Іпатієвич, наш бухгалтер, життя іде вгору! Навіть мій бовдур зі мною танцює, йому - не западло! – бачиш, не все бухати, не все футбол та уфологія! І це, думаєш, від Славутича та Прими - Люкс, рецептів древньої краси ? !- Ні, Зоє, це від божественних рухів Дикого Заходу, від аеробіки, в мене такого щастя не було ніколи, воно ніби вже ангели з херувимами місяць тому співали, а диви як обертається…

У сусідньому будинку знаходиться банк. Його клерки, а особливо ці пингвиниці – клеркині заздрісно дивляться на нас крізь металопластикові вікна свого грошового інкубатору, де вони, га - га –га, стоячи на золотих своїх, нікому не потрібних яйцях, страждають від депресій, пеемесів, сексуальних та ґендерних образ і загалом нелюдяного поводження акул капіталу. У нас там ти ж бачив як красиво у дворику? Дерево, гойдалка, майданчик з воротами, іржавий Москвіч, наша клумба-лумумба з розхристаними квітами, коти, голуби, собачка Бобік, він теж танцює з нами, радіє, гавкає на Ваню з переляку, а от коти з голубами не танцюють, морозяться чогось і ця княгиня наша, блудниця вавилонська, теж морозиться, каже - «предпочитаю чтение кривлянью» поки що, але вже почала дивитися на нас з-за штори, помітний прогрес…